Злочини та депортація: які судимості тягнуть за собою депортацію

Чому судимість має значення в імміграційному праві

Імміграційне право використовує кримінальне минуле у двох різних переліках. Підстави для депортації в INA § 237, 8 U.S.C. § 1227 застосовуються до осіб, яких було допущено до країни, — наприклад, законних постійних мешканців (LPR) і власників віз. Підстави для недопуску в INA § 212(a)(2), 8 U.S.C. § 1182(a)(2) застосовуються до осіб, які домагаються допуску чи грін-карти, зокрема до тих, хто в’їхав без інспекції. Те саме правопорушення може підпадати під один перелік і не підпадати під інший, тому перше питання завжди стосується статусу особи.

Судимість може мати чотири окремі наслідки, і кожен з них вирішується за власним правилом:

• Підстава для депортації — держава висуває її в повідомленні про явку до імміграційного суду (NTA, форма I-862) і має довести її в провадженні щодо депортації.
• Тримання під вартою — деякі правопорушення тягнуть за собою обов’язкове тримання під вартою без засідання щодо застави.
• Заборони на засоби захисту — тяжкий злочин за імміграційним законом, наприклад, позбавляє права на скасування депортації для постійних мешканців і на притулок.
• Розсуд — навіть коли засіб захисту доступний, імміграційний суддя зважує кримінальне минуле на противагу сприятливим чинникам.

Простий вступ до самого переліку підстав для депортації наведено в нашій статті «Підстави для депортації: чому можуть депортувати особу, яка вже перебуває в країні».

Що вважається «судимістю» для імміграційних цілей

Імміграційне право має власне визначення в INA § 101(a)(48)(A), 8 U.S.C. § 1101(a)(48)(A). Судимість — це офіційне рішення суду про визнання особи винною. А якщо визнання винуватості відкладено, це все одно судимість, коли виконано обидві умови:

1. суддя чи присяжні визнали особу винною, або особа визнала вину чи заявила nolo contendere (не оскаржую обвинувачення), або визнала факти, достатні для визнання її винною; та
2. суддя призначив певну форму покарання, санкції чи обмеження свободи особи.

Саме тому «відкладене визнання винуватості», відкладене рішення чи програма відведення від кримінального переслідування, що вимагала визнати вину й пройти пробаційний нагляд, сплатити штраф чи відвідувати заняття, можуть вважатися судимістю для імміграційних цілей, навіть якщо закон штату розглядає справу як закриту. Кожну програму потрібно оцінювати окремо, з огляду на її умови.

Покарання. Відповідно до INA § 101(a)(48)(B) «строк позбавлення волі» або «покарання» включає строк ув’язнення, призначений судом, незалежно від будь-якого відстрочення виконання цього покарання повністю чи частково. Покарання строком на один рік, виконання якого повністю відстрочено, все одно вважається покаранням строком на один рік для категорій тяжких злочинів за імміграційним законом, які залежать від строку не менше одного року.

Скасовані судимості та змінені покарання. Рада з імміграційних апеляцій (BIA) постановила у справі Matter of Pickering, 23 I&N Dec. 621 (BIA 2003), що судимість, скасована з причин, пов’язаних лише з реабілітацією чи імміграційними труднощами, а не через процесуальну чи матеріальну ваду в кримінальній справі, для імміграційних цілей не усувається. Генеральний прокурор США застосував той самий принцип до покарань у справі Matter of Thomas & Thompson, 27 I&N Dec. 674 (A.G. 2019): рішення суду штату, яке змінює, уточнює чи іншим чином видозмінює покарання, враховується лише тоді, коли воно ґрунтується на процесуальній чи матеріальній ваді в первинному кримінальному провадженні, — а не тоді, коли воно ґрунтується на реабілітації чи на прагненні уникнути імміграційних наслідків.

Тяжкі злочини за імміграційним законом

«Тяжкий злочин за імміграційним законом» — це імміграційний термін, визначений в INA § 101(a)(43), 8 U.S.C. § 1101(a)(43). Щоб підпадати під це визначення, правопорушення не мусить бути тяжким злочином чи злочином з обтяжувальними обставинами за законом штату. Іноземець, засуджений за тяжкий злочин за імміграційним законом у будь-який час після допуску, підлягає депортації відповідно до INA § 237(a)(2)(A)(iii). Перелік містить понад двадцять категорій; серед тих, що трапляються найчастіше:

• умисне вбивство, зґвалтування чи сексуальне насильство щодо неповнолітнього (§ 101(a)(43)(A));
• незаконний обіг контрольованої речовини, зокрема федеральний злочин, пов’язаний з обігом наркотиків (§ 101(a)(43)(B));
• насильницький злочин у значенні 18 U.S.C. § 16, «за який строк позбавлення волі [становить] щонайменше один рік» (§ 101(a)(43)(F));
• крадіжка (зокрема одержання викраденого майна) чи проникнення до житла або іншого приміщення зі строком позбавлення волі щонайменше один рік (§ 101(a)(43)(G));
• правопорушення, пов’язане з шахрайством чи обманом, за якого збитки потерпілого чи потерпілих перевищують $10,000 (§ 101(a)(43)(M)(i));
• відмивання грошей на суму понад $10,000, певні правопорушення, пов’язані з незаконним обігом вогнепальної зброї та вибухових речовин, а також замах на будь-яке з перелічених правопорушень чи змова з метою його вчинення (§ 101(a)(43)(D), (C), (E), (U)).

Визначення застосовується до правопорушень за федеральним законом і законами штатів, а також до правопорушень за кордоном, строк позбавлення волі за які закінчився протягом попередніх 15 років. Воно застосовується незалежно від того, чи було вирок ухвалено до 30 вересня 1996 р., у цей день чи після нього.

Два моменти часто дивують людей. По-перше, для категорій (F) і (G) значення має призначене покарання, включно з будь-якою відстроченою частиною, — тож дрібна крадіжка, кваліфікована як проступок, з відстроченим покаранням у 365 днів може бути тяжким злочином за імміграційним законом. По-друге, Верховний Суд США постановив у справі Sessions v. Dimaya, No. 15-1498 (U.S. Apr. 17, 2018), що «загальне застереження» 18 U.S.C. § 16(b), включене до імміграційного визначення, є неконституційно нечітким; «насильницький злочин» тепер оцінюється за § 16(a) — положенням про елементи складу правопорушення.

Наслідки — найсуворіші в імміграційному праві: тяжкий злочин за імміграційним законом позбавляє постійних мешканців права на скасування депортації (INA § 240A(a)(3)) і вважається особливо тяжким злочином, що позбавляє права на притулок (INA § 208(b)(2)(B)(i), 8 U.S.C. § 1158(b)(2)(B)(i)). Більше прикладів розглянуто в нашій статті «Тяжкий злочин за імміграційним законом: термін, який означає не те, що здається».

Злочини, пов’язані з моральною ницістю

Поняття «злочин, пов’язаний з моральною ницістю» (CIMT) у законі не визначено; його значення склалося з десятиліть рішень відомств і судів. Чи підпадає правопорушення під цю категорію, залежить від елементів конкретної статті закону, за якою особу засуджено. BIA постановила у справі Matter of Silva-Trevino, 26 I&N Dec. 826 (BIA 2016), що категоріальний і модифікований категоріальний підходи (пояснені нижче) є основою для вирішення, чи є судимість злочином CIMT.

Підстава для депортації (INA § 237(a)(2)(A)(i)–(ii)). Іноземець підлягає депортації за:

• один злочин CIMT, вчинений протягом п’яти років після дати допуску (десяти років для певних постійних мешканців відповідно до § 1255(j)), якщо за цей злочин може бути призначено покарання строком один рік або більше, — ідеться про можливий максимум, а не про фактично призначене покарання; або
• два чи більше злочини CIMT у будь-який час після допуску, які не випливають з однієї схеми злочинної поведінки, незалежно від того, чи особу було ув’язнено.

Підстава для недопуску (INA § 212(a)(2)(A)(i)(I)). Особа, засуджена за злочин CIMT — або яка визнає, що вчинила дії, які становлять його істотні елементи, — підлягає недопуску. Виняток для «малозначного правопорушення» в § 212(a)(2)(A)(ii) застосовується до особи, яка вчинила лише один такий злочин, якщо максимально можливе покарання не перевищувало одного року, а призначене покарання не перевищувало шести місяців; існує також вузький виняток для одного правопорушення, вчиненого у віці до 18 років більш ніж за п’ять років до подання заяви. Див. нашу статтю «Злочини, пов’язані з моральною ницістю: поняття, яке визначає перебіг справ».

Правопорушення, пов’язані з наркотиками, зброєю та домашнім насильством

Контрольовані речовини

Відповідно до INA § 237(a)(2)(B)(i) іноземець, засуджений після допуску за порушення будь-якого закону, що стосується контрольованої речовини (у значенні 21 U.S.C. § 802), або за змову чи замах, підлягає депортації — з одним винятком: одне правопорушення, пов’язане з володінням для власного вжитку 30 грамами марихуани або меншою кількістю. Особа, яка після допуску є або була особою, що зловживає наркотиками, чи наркозалежною, також підлягає депортації (§ 237(a)(2)(B)(ii)). Щодо недопуску: порушення, пов’язане з контрольованою речовиною, — зокрема визнання його елементів — робить особу такою, що підлягає недопуску, відповідно до § 212(a)(2)(A)(i)(II), а особа, щодо якої держава «знає або має підстави вважати», що вона займається незаконним обігом наркотиків, підлягає недопуску відповідно до § 212(a)(2)(C) навіть без судимості.

Верховний Суд США постановив у справі Mellouli v. Lynch, 575 U.S. 798 (2015), що судимість за законом штату за володіння приладдям для вживання наркотиків не тягла за собою депортацію, оскільки матеріали справи не пов’язували її з наркотиком, внесеним до федеральних переліків контрольованих речовин. У справі Moncrieffe v. Holder, 569 U.S. 184 (2013) він постановив, що судимість за законом штату за збут марихуани, яка не встановлює винагороди або кількості, більшої за незначну, не є тяжким злочином за імміграційним законом.

Вогнепальна зброя

Судимість після допуску за будь-яким законом за купівлю, продаж, використання, володіння, зберігання чи носіння вогнепальної зброї або руйнівного пристрою з порушенням закону — чи за замах або змову з цією метою — є підставою для депортації відповідно до INA § 237(a)(2)(C). Незаконний обіг вогнепальної зброї та кілька федеральних правопорушень, пов’язаних зі зброєю, також є тяжкими злочинами за імміграційним законом.

Домашнє насильство, переслідування, жорстоке поводження з дітьми та захисні приписи

Відповідно до INA § 237(a)(2)(E) іноземець, засуджений після допуску за злочин, пов’язаний з домашнім насильством, переслідуванням або жорстоким поводженням з дитиною, нехтуванням її потребами чи залишенням дитини, підлягає депортації. «Злочин, пов’язаний з домашнім насильством», — це насильницький злочин у значенні 18 U.S.C. § 16, вчинений щодо особи, яка перебуває з винним в одних із перелічених у законі стосунків (теперішній чи колишній чоловік або дружина, особа, з якою є спільна дитина, співмешканець та інші особи, захищені законами про домашнє насильство). Окремо підлягає депортації особа, щодо якої суд встановив, що вона порушила ту частину захисного припису, яка захищає від реальних погроз насильством, неодноразових переслідувань чи тілесних ушкоджень, — для цієї підстави потрібен висновок суду, а не кримінальна судимість.

Недопуск чи депортація: чому статус змінює аналіз

Ці два переліки частково збігаються, але не є однаковими:

• Визнання чи судимість. Недопуск може ґрунтуватися на визнанні елементів злочину CIMT чи правопорушення, пов’язаного з наркотиками, без судимості. Депортація за § 237(a)(2), як правило, вимагає судимості.
• Кілька судимостей. Відповідно до § 212(a)(2)(B) особа, засуджена за два чи більше правопорушення будь-якого виду із сукупним строком позбавлення волі п’ять років або більше, підлягає недопуску незалежно від того, чи були ці правопорушення пов’язані з моральною ницістю.
• Час. Підстава для депортації за один злочин CIMT охоплює лише злочини, вчинені протягом п’яти років після допуску; підстава для недопуску такого часового обмеження не має.
• Вейвери. Дискреційний вейвер за INA § 212(h) може зняти деякі підстави для недопуску — хто має на нього право, пояснено в нашому посібнику щодо підстав для недопуску. Щодо депортації § 237(a)(2)(A)(vi) передбачає, що підстави, пов’язані зі злочинами CIMT, тяжкими злочинами за імміграційним законом і втечею на високій швидкості, не застосовуються після повного й безумовного помилування Президентом чи губернатором штату.

Саме тому особа, яка подає заяву на грін-карту, особа, яка в’їхала без інспекції, і постійний мешканець з однаковим кримінальним минулим можуть зазнати дуже різних наслідків.

Категоріальний підхід: порівнюють статтю закону, а не факти

Щоб вирішити, чи відповідає судимість за законом штату федеральній категорії, імміграційні судді та суди, як правило, застосовують категоріальний підхід. Як пояснив Верховний Суд США у справі Moncrieffe, фактична поведінка особи значення не має: суд порівнює елементи статті закону штату, за якою особу засуджено, з «узагальненим» федеральним визначенням, і судимість підпадає під категорію лише тоді, коли найменш винна поведінка, охоплена цією статтею, відповідає федеральній категорії. У справі Esquivel-Quintana v. Sessions, 581 U.S. 385 (2017) Суд постановив, що для правопорушень, пов’язаних зі статевими зносинами з особою, яка не досягла віку згоди, і заснованих лише на віці учасників, узагальнене федеральне визначення «сексуального насильства щодо неповнолітнього» вимагає, щоб потерпілому було менше 16 років.

Коли стаття закону перелічує альтернативні елементи, модифікований категоріальний підхід дозволяє звернутися до обмеженого кола документів справи (наприклад, обвинувального документа та визнання вини), щоб з’ясувати, яка з альтернатив стала підставою для засудження. Деякі категорії відрізняються: у справі Nijhawan v. Holder, 557 U.S. 29 (2009) Суд постановив, що збитки в $10,000 у категорії шахрайства оцінюються за конкретними обставинами правопорушення, а не за елементами статті закону.

Ці правила технічні, і результат може залежати від точного підпункту, за яким визнано вину, та від практики федерального апеляційного округу, де розглядається справа. Саме тому формулювання угоди про визнання вини і матеріали кримінальної справи мають таке велике значення.

До і після визнання вини: справа Padilla та перегляд після засудження

У справі Padilla v. Kentucky, 559 U.S. 356 (2010) Верховний Суд США постановив, що Шоста поправка вимагає від захисника в кримінальній справі повідомити клієнта-іноземця, чи несе визнання вини ризик депортації. Коли закон не є лаконічним і однозначним, захиснику достатньо попередити, що обвинувачення можуть нести ризик несприятливих імміграційних наслідків; коли наслідок у вигляді депортації справді очевидний, захисник мусить прямо про це сказати. Чи отримає особа, яку не попередили, засіб правового захисту, залежить також від того, чи доведе вона, що їй було завдано шкоди.

Для особи, кримінальна справа якої ще розглядається, практичний висновок такий: імміграційні наслідки потрібно проаналізувати до визнання вини — обвинувачення, підпункт, покарання (включно з будь-якою відстроченою частиною) і формулювання визнання вини можуть визначити, чи буде правопорушення підставою для депортації.

Для особи, яку вже засуджено, скасування вироку чи зміна покарання враховується в імміграційному суді лише тоді, коли ґрунтується на правовій ваді в кримінальній справі, відповідно до Pickering і Thomas & Thompson (див. вище). Скасування вироку через порушення вимог справи Padilla чи іншу конституційну або процесуальну ваду — це саме той вид рішення, який може бути визнано; скасування, надане лише для того, щоб уникнути депортації, — ні. Якщо судимість скасовано після ухвалення наказу про депортацію, донести цю зміну до імміграційного суду можна за допомогою клопотання про поновлення провадження.

Тримання під вартою та засоби захисту в імміграційному суді після засудження

Обов’язкове тримання під вартою. INA § 236(c), 8 U.S.C. § 1226(c) зобов’язує Імміграційну та митну службу США (ICE) після звільнення з-під кримінальної варти затримувати осіб, які підлягають недопуску чи депортації з перелічених кримінальних підстав. Після ухвалення Закону Лейкен Райлі 2025 року § 236(c)(1)(E) поширюється також на осіб, які підлягають недопуску через в’їзд без інспекції, неправдиві відомості чи відсутність документів і яким висунуто обвинувачення, яких заарештовано, засуджено або які визнають, що вчинили проникнення до житла чи іншого приміщення, крадіжку, розкрадання, крадіжку з магазину, напад на співробітника правоохоронних органів чи злочин, що спричинив смерть або тяжкі тілесні ушкодження. Наші посібники щодо засідань щодо застави і тримання під вартою в імміграційних справах пояснюють, коли суддя все ж може призначити заставу.

Засоби захисту, які можуть залишитися. Судимість не завжди означає кінець справи. Залежно від правопорушення та матеріалів справи імміграційний суддя все ще може розглянути:

• Скасування депортації для постійних мешканців (INA § 240A(a)), якщо особу не засуджено за тяжкий злочин за імміграційним законом і вона відповідає вимогам щодо п’яти і семи років, — правило зупинення відліку часу пояснено в нашому посібнику щодо скасування депортації.
• Зміну статусу з вейвером, якщо щодо правопорушення можливий вейвер, — див. зміна статусу.
• Притулок, заборону депортації та захист відповідно до Конвенції проти катувань (CAT). Тяжкий злочин за імміграційним законом позбавляє права на притулок. Для заборони депортації тяжкий злочин (чи злочини) за імміграційним законом із сукупним строком покарання щонайменше п’ять років є особливо тяжким злочином відповідно до INA § 241(b)(3)(B), а злочин із коротшим строком покарання також може бути визнано особливо тяжким. Див. наш посібник щодо притулку.

Оскільки кожне з цих питань вирішує імміграційний суддя на підставі матеріалів справи, погляд з боку імміграційного суду має значення з першого дня: яке обвинувачення держава може довести, що насправді показують документи про судимість і які засоби захисту залишаються доступними. Ширшу картину засобів захисту див. у розділі захист від депортації; якщо суддя вже ухвалив рішення, див. апеляції до BIA.

Якщо ви хочете, щоб імміграційну частину кримінальної справи вела фірма під керівництвом колишнього імміграційного судді США — разом із вашим захисником у кримінальній справі, — див. нашу сторінку «Адвокат з імміграційних наслідків кримінальних справ».

Юридичну фірму Carlos Maury Law очолює Carlos Maury, колишній імміграційний суддя США; щоб обговорити, як кримінальне обвинувачення чи судимість впливають на вашу імміграційну справу, телефонуйте за номером (213) 769-0050. Ми розмовляємо іспанською.